{ НАДСЯННЯ }

Загальна інформація про регіон та особливості досліджень 

Надсяння — історико-етнографічний регіон України, розташований вздовж обох берегів річки Сян (звідси і назва) на крайньому заході Львівської області та охоплює північно-західні частини Самбірського та Яворівського районів..  

Серед дослідників (етнографів, народознавців, фольклористів) як ХХ ст., так і сучасних досі точаться дискусії навколо трактування назви та визначення цього регіону як окремого етнографічного, що створює певні труднощі для дослідження та виокремлення особливих звичаїв та традицій, притаманних цьому регіону. 
Серед етнологів вперше виділив надсянців відомий польський учений Адам Фішер в узагальнювальній праці “Rusini”, яка вийшла друком 1928 року. Узявши за основу розмовну мову, дослідник виокремив серед українського народу п’ять так званих етнічних груп: “карпатських русинів”, “справжніх русинів” (“właściwich rusinów”), “поліщуків”, “підляшан” та власне “українців”, кожна з яких ще об’єднувала по декілька локальних груп. Автохтонів Надсяння автор поділив на дві групи – «долинян» (проживали «на низині Сяну в Перемишльському і Ярославському» повітах, і «батюків» – заселяли Жовківський, Равський і Яворівський повіти. 
Відтак до початку 90-х ХХ ст. включно назв «доли» («долиняни») і «батюки» («надсянці й поготи) ніхто не згадував в українській народознавчій літературі. 

Як зазначає М. Глушко, вперше на цей регіон серед вітчизняних дослідників звернули увагу саме лінгвісти, виділивши «надсянський говір». Нині це визнаний багатьма українськими лінгвістами окремий діалект галицько-буковинської групи говорів південно-західного наріччя. 


Промисли  

Ця територія характеризується мальовничими ландшафтами, поєднанням рівнинних та горбистих місцевостей, густими лісами, а також відсутністю родючої землі. Це сприяло формуванню домашніх промислів. Наприклад, наприкінці 19 ст. у м. Яворів було  засновано ремісничу школу виробу дитячих іграшок, а рік пізніше — школу мережива. У 1947 р. їх об’єднано у школу художнього ремесла. В околиці розвинувся промисел виробу мистецьких тканин та вибійки. 

Жіночий одяг  

Про "славну яворівку" – вбрання жителів Надсяння – говорили ще наприкінці ХІХ століття. Він відрізнявся тим, що мав свою впізнавану техніку – гаптування (або вишивка гладдю), яскравий колорит і орнамент. Переважно це був геометричний дрібний збір – зірочки, кружальця, цяточки, ромби; а згодом –  рослинний  у два-три рядки.  
У той час усі частини жіночого строю називали "білими", оскільки їх шили з домотканого лляного полотна. Ця особливість збереглася й донині: у місцевому одязі й досі переважають білі елементи, що складаються з багатьох елементів.

Основне про одяг: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2674/file.pdf С.219-225 або https://360.honchar.org.ua/?item=nads_zhin_svyatk&utm_source=chatgpt.com

 
Сорочка 

Святкову додільну сорочку шили з льняного полотна, буденну — з льняно-конопляної тканини або з конопляної пряжі. Збирки навколо вирізу для шиї були найгустіші ззаду. Їх вшивали в комір, який був невеликий виложистий; з-під нього спереду було видно защіпку з одним або двома ґудзиками. Розріз пазухи викінчували завиваним рубцем. Довжина сорочки до половини литки. Найрясніший орнамент був на рукавах у місці приточення їх до станка. В давнину узір був дрібний геометричний, а згодом — рослинний орнамент у два-три рядки, часом і киданці по полю рукава. Відповідним до уставок узором був вишитий комір і манжети. Перед сорочки не прикрашали, бо його прикривала безрукавка.

Ілюстрації: https://vskrynia.com.ua/collection/sorkvs00747/ https://vskrynia.com.ua/collection/nagkvs00890/ 

 

Зачіска й убір голови 

Для Яворівщини характерний унікальний жіночий головний убір, який не зустрічається у інших регіонах – це бавниця – довгуватий кусень полотна, складений удвоє. Половина бавниці виткана узором або вишита скісним настилом бавничковим стібком червоним або жовтогарячим кольором. Горішній край бавниці викінчений густими накрохмаленими петлями. Вдови чи старші жінки вбирали бавниці з перевагою синього кольору. 
Поверх бавниці одягали хустину з квадрату тонкого льняного або фабричного полотна. Її складали навкіс і на трикутнику, що припадав зверху, вишивали квітчастий узір (китицю або гільце), на льняному полотні яворівським стібком, а на фабричному — гаптом. Хустку, пов’язану без бавниці, стискували над чолом ,,у ріжок” або ,,дзьобик” .
 
Ілюстрація: https://vskrynia.com.ua/collection/huskvs01035/#pid=4


Поясний одяг 

Шили спідницю з полотняної вибійки, прикрашали дрібними кружальцями, цяточками та зірочками, або ж мотиви на тлі сітки. 
 Поверх спідниці одягали запаску (або фартушок). Шили її з двох частин тонкого полотна, які з ’єднували мережкою. Нижній край вишивали широким рідким узором. Укладали доволі широкими складками, до верхнього краю пришивали вузьку смугу полотна „обшивку” , закінчену виплетеними з ниток шнурками „учіпками” , якими запаску зав’язували.

Ілюстрація: https://vskrynia.com.ua/collection/frtkvs00752/

 

Крайка (пояс)

Крайки плели ,,в сіточку” або ,,в кіску”. В сіточку” — однакові ромби-віконця, 
у кіску” — косичка, сплетена з пасків. Ткані пояси були ширші. До ниток основи додавали „заснівок” (тобто різні інші кольори, переважав серед них червоний). 

Ілюстрація: https://vskrynia.com.ua/collection/poykvs01265/ 

 

Особливі звичаї та традиції

Загальна канва традиційної культури регіону Надсяння не вирізняється з-поміж загальноукраїнських традицій. Хоча, звісно як і для будь-якого іншого етнографічного регіону України, Надсяння має свої особливості.  

 Наприклад, якщо говорити про ключові атрибути Святої Вечері (у всіх регіонах України вважається, що їх три) – сіно, солома і необмолочений сніп (або Дідух). На Надсянні був ще один (4) – околот жита, тобто обмолочений сніп жита, який називали бабою. І цей околот ставили під стіл або під ліжко. Подекуди господиня перед чи після вечері брала миску з варениками, сідала на цю солому і квокала, щоб кури велися. Частіше це робили діти, які залазили під стіл та кудкудакали, квоктали. На Старосамбірщині були до того ще й віншування:

Кво, кво на Різдво,
Десять курочок,
А оден когут
І всі ся несут (с. Нижанковичі).
Кво-кво на Різдво.
Скільки в лісі ялинок,
Стільки в нас курочок (с. Підмостичі).
Кво-кво на Різдво,
Сто курей на єдин когут
І всі сі несут (с. Трушевичі).
Куд-ку-дак, куд-ку-дак!
Знесла курка яйце як худак (с. Пацьковичі).

Повір’я 

Найбільше повір’їв було пов’язано із хлібними виробами та варениками. Наприклад, якщо Святвечір припадав на п’ятницю, то хліб у той день, зокрема, і «струшлю», у с. Завадові Яворівського району не пекли зовсім, бо «святу П’ятницю (Параскеву) все пече». У колишньому Городоцькому повіті під час вечері у хліб втикали ніж: якщо його лезо залишалось чистим, очікували голодного року, а якщо до ножа приставало тісто, то рік буде врожайним.
Яворівський пиріг – тісто з начинкою (товчена картопля з гречкою і смажені шкварки з цибулькою) запікалось в братрурі (духовці). Особливо смакував з мачанками - м’ясною, грибною чи звиклою (підсмажена цибулька тушкована у сметані).  
 

Особливості архітектури

Традиційна архітектура Надсяння, як і характерно для решти регіонів України 19-20 ст. відзначається дерев'яними будівлями з використанням локальних матеріалів. Житлово-господарські будівлі переважно були зрубними ліплені глиною і побілені вапном, з високими стріхами, покритими соломою або ґонтом. Характерною рисою є наявність просторих ґанків та різьблених деталей на фасадах. Такі будівлі гармонійно вписуються в природний ландшафт і відображають естетичні вподобання місцевого населення.
Давня хата з Надолян, перенесена до скансену в Сяноку (зараз територія Польщі):

У 1792 році в селі збудовано греко-католицьку церкву святого Миколи, яку в 1930 році відновлено. Належала до Бірчанського деканату Перемишльської єпархії. В 1984 році рештки церкви спалено, залишився тільки греко-католицький цвинтар.

Церква св. Миколая після часткової руйнаці у 1950-х роках. (с. Березка, зараз територія Польщі)  

Автор: Не відомий - Приватна збірка, PD-Ukraine, https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=4938982 

 

Джерела: 

  • М. Глушко, Л. Хомчак. Надсяння: традиційна культура і побут https://www.inst-ukr.lviv.ua/download.php?downloadid=781
  • Михайло Глушко. Надсяння: локалізація та межі етнографічного району України https://nte.etnolog.org.ua/arkhiv-zhurnalu/2017-rik/3/831-z-istorii-ta-teorii-nauky/474-nadsiannia-lokalizatsiia-ta-mezhi-etnohrafichnoho-raionu-ukrainy
  • Український народний одяг (Ukrainian folk costume) https://risu.ua/yak-ukrajinci-z-nadsyannya-svyatvecheryali_n88771
  • Fisher A. Rusini. Zarys etnografjii Rusi | Adam Fisher. – Lwow ; Warszawa; Krakow, 1928. – P. 9 
  • Гриценко П. Ю. Надсянський говір // П.Ю. Гриценко // Українська мова: енциклопедія. – Київ, 2000. – С. 357-359, С. 87-88


Матеріал підготувала етнологиня Єлизавета Даценко